Рюрик правления

Рюриковичи: генеалогическое древо с годами правления, схемами и фото

На изображении можно увидеть последовательность сменяющихся правителей Руси, а также их многочисленных родственников: сыновей, дочерей, сестер и братьев. Генеалогическое древо Рюриковичей, схема которого начинается с варяжского князя Рюрика, представляет собой интереснейший материал для изучения историками. Именно оно помогло исследователям выяснить интересные факты о потомках великого князя – основателя Древнерусского государства, стало символом единства членов семьи, могущества и преемственности поколений.

Откуда берет начало древо династии Рюриковичей

Сам князь Рюрик и его супруга Ефанда – фигуры полумифические, а среди историков до сих пор ведутся споры об их возможном происхождении. Самая распространенная версия, опирающаяся на Повесть Временных лет гласит, что выходец из варяг был добровольно приглашен на княжение, хотя некоторые предполагают, что Рюрик и его дружина во время одного из своих походов захватили Новгород. Также есть мнения, что родоначальник царской династии имел датские корни и именовался Рориком. По славянской версии происхождение его имени связывают с обозначением сокола на языке одного из племен Есть и те, кто считает, что князь, как историческая личность, не существовал вообще и являлся вымышленным персонажем.

Честолюбие толкало потомков Рюрика на междуусобные войны и убийства. В битве за престол победу одерживал сильнейший, проигравшего же ждала смерть. Кровопролитные разделы земель сопровождались братоубийством. Первое случилось между сыновьями Святослава: Ярополком, Олегом и Владимиром. Каждый из князей желал получить власть в Киеве и ради этой цели был готов на любые жертвы. Так, Ярополк убил Олега, а сам был уничтожен Владимиром. Победитель стал великим князем киевским. Эта яркая историческая фигура заслуживает того, чтобы рассказать о ней подробнее.

Приход к власти Владимира Святославича

Фото генеалогического древа Рюриковичей с датами правления показывает, что правление сына Святослава Игоревича, князя Владимира, приходится на конец X века. Он не был законорожденным сыном, так как его матерью была ключница Малуша, но по языческим обычаям имел право наследовать престол за отцом княжеского происхождения. Однако, история его рождения вызывала у многих усмешки. За низкое происхождение Владимира окрестили «робичичем» – сыном рабыни. Мать Владимира отстранили от воспитания ребенка и передали мальчика в руки дружинника Добрыни, приходящегося Малуше братом.

Когда Святослав умер, разгорелась борьба за власть в Киеве между Ярополком и Олегом. Последний, отступая во время битвы с братом, свалился в канаву и был насмерть раздавлен лошадьми. Киевский престол перешел к Ярополку, а Владимир, узнав об этом, переместился вместе с Добрыней в варяжские земли, чтобы собрать войско.

Вместе со своими воинами он покорил Полоцк, находившийся в то время на стороне Киева и решил жениться на невесте Ярополка княжне Рогнеде. Та не пожелала брать в мужья сына рабыни, чем сильно оскорбила князя и вызвала его ярость. Он насильно взял девушку в жены и убил всю ее семью.

Чтобы свергнуть с престола Ярополка Владимир пошел на хитрость. Он заманил брата на переговоры, где киевского князя закололи мечами воины Владимира. Так власть в Киеве сосредоточилась в руках третьего сына Святослава Игоревича, великого князя Владимира. Несмотря на столь кровавую предысторию, в его правлении было немало сделано для развития Руси. Самой значимой заслугой Владимира принято считать крещение Руси в 988 году. С этого момента наше государство из языческого превратилось из языческого в православное и получило новый статус на международной арене.

Разветвление генеалогического древа династии Рюриковичей

Прямыми наследниками по линии первого князя были:

  • Игорь
  • Ольга
  • Святослав
  • Владимир

Есть документы, в которых можно найти упоминания о племянниках Игоря. Согласно источникам, их звали Игорь и Акун, однако о них мало что известно. Разветвления в схеме древа Рюриковичей начались после смерти великого киевского князя Владимира. В прежде едином роду началась борьба за власть между князьями, а феодальная раздробленность лишь усугубляла положение.

Так, сын киевского князя Владимира, Святополк Окаянный, в битве за престол убил своих родных братьев Бориса, Глеба и Святослава. Однако, на власть претендовал еще одна фигура, которую можно увидеть на фото генеалогического древа династии Рюриковичей. Противником Святополка был князь Ярослав Мудрый. Между двумя претендентами на престол долгое время велась разрушительная междуусобная война. Окончилась она победой Ярослава в битве на реке Альте. Киев перешел во власть Ярослава Мудрого, а Святополк был признан предателем рода Рюриковичей.

Ярослав Мудрый скончался в 1054 году, после чего коренным образом изменилось древо. С годами правления Ярослава подошел конец единству рода, государство было поделено на уделы со своим укладом, законами, властью и правительством. Большая часть наследства и земель была поделена между тремя сыновьями Мудрого:

  • Изяслав – Киев, Новгород
  • Всеволод – Ростово-Суздальские владения и город Переяславль
  • Святослав – Муром и Чернигов

В результате единая прежде власть раскололась и образовался так называемый триумвират – правление трех князей Ярославичей.

В удельных землях стали формироваться местные династии. Фото показывает, что именно с этого периода род стал сильно расширяться. Происходило это в основном из-за большого количества династических браков, которые заключали князья, чтобы повысить свой авторитет, сохранить и закрепить власть. Прежде позволить себе искать супругу заграницей могли позволить себе только самые влиятельные и значимые князья. Теперь же этой привилегией стали пользоваться многие.

Генеалогическое древо Рюриковичей: схема разветвлений

О первоначальном единстве рода уже не могло идти речи, ветви размножились и переплелись. Рассмотрим подробнее наиболее крупные из них.

Изяславичи Полоцкие

Линия получила имя от основоположника ветви – Изяслава, сына Владимира Ярославича и полоцкой княжны Рогнеды. По легенде, Рогнеда решила отомстить супругу за то, что он сделал с ней и ее семьей. Ночью она пробралась в его спальню и хотела ударить его ножом, но тот проснулся и отразил удар. Князь приказал супруге надеть нарядное платье и встал перед ней с мечом в руках. Изяслав вступился за мать и Владимир не посмел убить жену при сыне.

Князь принял решение отправить Рогнеду и Изяслава жить в полоцкие земли. Отсюда и появилась линия Изяславичей Полоцких. Существуют сведения, что некоторые потомки Изяслава предпринимали попытки захватить власть в Киеве. Так, потеснить Ярослава Мудрого пытались Всеслав и Брячеслав, однако их ожиданиям не суждено было сбыться.

Ростиславичи

Берут свое начало от князя Ростислава. Он являлся изгоем и не имел права претендовать на престол после смерти отца, однако при помощи войн сумел получить власть в Тьмутаракани. После себя оставил трех сыновей:

  • Василько
  • Володарь
  • Рюрик

Рюрик не оставил после себя потомков, а сыновья Василько правили Теребовле и Галиче. Сын Володаря – Владимирко, стремясь расширить имения Ростиславичей, присоединил к землям Галич. Помог ему двоюродный брат Иван Галицкий. Он добавил к владениям Теребовль. Так сформировалось крупное и влиятельное Галицкое княжество. Ветвь Ростиславичей прервалась, когда скончался Владимир Ярославич – сын известного князя Ярослава Осмомысла. После этого события в Галиче стал править Роман Великий – один из наследников и потомков Ярослава Мудрого .

Изяславичи Туровские

Еще один потомок Мудрого – Изяслав Ярославич, правил в Турове. Князь погиб в 1078 году, в Киеве стал править его брат Всеволод, а в Турове младший сын Ярополк. Однако, за эти земли велась ожесточеная борьба, в результате которой потомки Изяслава погибали один за другим. В конце концов они были навсегда изгнаны из своих владений Владимиром Мономахом. Только в 1162 году дальний потомок Изяслава Юрий смог получить обратно утерянные владения и укрепить их за собой. По некоторым источником от Изяславичей Туровских берут свое начало некоторые литовско-русские княжеские династии.

Святославичи

Эта ветвь генеалогического древа Рюриковичей берет начало от Святослава – одного из участников триумвирата, образовавшегося после смерти Ярослава Мудрого. Сыновья Святослава после смерти отца вели борьбу со своими дядьями Изяславом и Всеволодом, в результате которой были разбиты. Однако, один из сыновей – Олег Святославич, не терял надежды вернуть власть и изгнал Владимира Мономаха. Земли, по праву принадлежащие Святославичам были поделены между оставшимися в живых братьями.

Мономаховичи

Линия образовалась от Владимира Мономаха – сына князя Всеволода. У него также имелся брат, который погиб при борьбе с половцами. Таким образом, вся княжеская власть сосредоточилась в руках Владимира. Князья киевские получили контроль и влияние на всех русских землях, включая Туров и Полоцк. Но продлилось хрупкое единство недолго. Со смертью Мономаха междуусобицы возобновились и власть в уделах опять стала разрозненной.

Примечательно, что потомком ветви Мономаховичей на генеалогическом древе династии Рюриковичей был князь Юрий Долгорукий. Именно он указывается в летописях как основатель Москвы, ставшей в дальнейшем собирательницей земель русских.

Семейное древо Рюриковичей полно тиранов, убийц, предателей и заговорщиков. Одним из самых жестоких государей Руси считается Иоанн IV Грозный. О бесчинствах, которые творились в период его правления на русских землях до сих пор вспоминают с содроганием. Убийства, грабежи, набеги на мирное население, которые с позволения царя чинили опричники – это кровавые и страшные страницы истории нашего государства. Недаром скульптура Иоанна Грозного отсутствует на памятнике «Тысячелетие России», воздвигнутом во славу великих государей нашей страны.

Были среди Рюриковичей и мудрые правители – гордость рода и защитники своего государства. Это Иван Калита – собиратель русских земель, храбрый воин Александр Невский и освободивший Русь от татаро-монгольской зависимости, великий князь Дмитрий Донской.

Составить генеалогическое древо династии Рюриковичей с датами и годами правления – сложная для историков задача, требующая глубоких познаний и длительных исследований. Дело тут и в отдаленности эпохи, и в многочисленном переплетении фамилий, родов и ветвей. Так как потомков у великих князей было много, сейчас практически невозможно отыскать человека, на котором царская династия окончательно прервалась и перестала существовать. Известно лишь, что последними царями из этого древнего рода перед приходом к власти Романовых были Федор Иоаннович и Василий Шуйский. На вопрос, существуют ли ныне потомки первого русского князя или же семья навеки канула в лету, ответить сложно. Исследователи пытались выяснить это при помощи теста ДНК, однако достоверных данных по этому поводу до сих пор не существует.

Вдалось виявити у відомій західноєвропейській епічній пам’ятці «Тідріксага» (бл. 1250) згадки про родини Рюрика та князя Олега.

Рюрик з легендарними братами Синеусом і Трувором (Радивилівський літопис XV століття)

Свідчення літописів

Про Рюрика – протопласту правлячої руської династії – та його нащадків знаємо насамперед із нашого найдавнішого літопису «Повісті временних літ» (далі ПВЛ), відомого за редакцією, виконаною 1118 року за ініціативи новґарадського та київського князя Мстислава-Гаральда. Вокняжіння династії Рюриковичів на східнослов’янських землях за цією пам’яткою коротко виглядає так. Через непомірну данину північні племена майбутньої Руси вигнали від себе одних варягів і запросили інших: Рюрика (сів у збудованій ним Ладозі) та його братів Синеуса (поселився на Білоозері) та Трувора (осів у Ізборську). Після смерті братів Рюрик збудував Новґарад. Два його бояри, Аскольд і Дір, випросились піти зі своєю ріднею в Константинополь. Дорогою на берегах Дніпра вони натрапили на город Київ, яким колись володіли брати Кий, Щек і Хорив. Осівши в ньому, Аскольд і Дір стали правити в Полянській землі. Перед смертю Рюрик передав своє княжіння родичеві Олегові, зобов’язавши виховувати свого малолітнього сина Ігоря. Олег, убивши Аскольда та Діра, став володарем всієї Руси. З часом Ігореві привели зі Пскова дружину Ольгу. Після смерті свого опікуна і він запанував у Руській землі¹.

Наведено генеалогію Рюрика і у проновґарадському Іоакимівському літописі (ХVІІ ст.). Крім тотожних ПВЛ відомостей, тут містяться й оригінальні, щоправда, ще легендарніші. Починається родовід руських володарів від князя Славена, онука біблійного Іоафета. Він нібито з Придунав’я пішов на північ, де збудував «Великий град», який назвав своїм іменем. Правив слов’янами його нащадок князь Вандал, який сидів у тому ж місті. Мав він трьох синів, Ізбора, Владіміра і Столпосвята. Ізбор успадкував по ньому всю владу та стольний город. Після смерті Ізбора та Столпосвята правив всією землею Владімір, одружений з варяжкою Адвіндою. Надалі престол посідали його сини й онуки, аж до Боривоя (який був дев’ятим після Владіміра). Коли варяги захопили «град Вєлікій» та наклали непосильну данину на слов’ян, русь і чудь, ті випросили для себе за князя у Боривоя його

сина. Гостомисл звільнив край від варягів. Але згодом, не маючи вже нащадків, змушений був просити наступника на престол у тих самих варягів. Після його смерті прийшов Рюрик з двома братами. За резиденцію він обрав собі Новґарад. Від однієї з дружин, Єфанди, «доньки урманського князя» він мав сина Ігоря.

Поляни, які страждали під хозарським гнітом, «прислаша к Рюрику преднии мужи просити, да послет к ним сына или на Князя княжити. Он же вдадѣ им Осколда и вои с ним отпусти. Оскольд же шед облада Кїевом… Рюрик… предаде княженїе и сына своего шурину своему Олгу, Варягу сущу, Князю Урманскому. Олег бѣ муж мудрый и воин храбрый, слыша от Кїевлян жалобы на Оскольда, и позавидовав области его, взем Ингоря, иде с войски к Кїеву. Блаженный же Оскольд предан Кїевляны и убїен бысть… Олег облада всю страну… Егда Игорь возмужа, оженил его Олег, поят за него жену от Изборска, рода Гостомыслова, иже Прекраса нарицашеся, а Олег преименова ю, и нарече во свое имя Олга» ².

Потрібно пам’ятати, що у ПВЛ події ІХ–Х ст. зазнали тенденційної правки, а іноді і прямої фальсифікації з боку Гаральда. «Новгородский князь выдвинул рядом с Киевом Новгород и поставил начало государственности на Руси в связь с приглашением в Новгород норманского конунга. При помощи генеалогических натяжек Игорь стал сыном Рюрика, Олег его воспитателем, а Аскольд и Дир – воеводами Рюрика и варягами… Англо-саксонский бродячий сюжет о призвании трех королей из-за моря (служивший оправданием норманских завоеваний на Западе) стал главным сюжетом древней истории Руси. Легенда о Рюрике и его анекдотических братьях оттеснила на второй план легенду о Кие, Щеке и Хорыве” ³.

У цій штучній концепції пріоритету північних племен у творенні Київської держави центральне місце посідав князь Олег. Тому в літописі період діяльності князя змістили на півстоліття назад, поселили його в Новґараді, приписали йому лаври засновника держави (він 882 року начебто переніс столицю з Новґарада до Києва) і врешті передчасно «умертвили” його 912 року. Насправді Олег († 941/942) ніколи не був на землях майбутньої руської Півночі.

Існування Ігоря, Ольги, їхнього сина Святослава та онука Володимира вже підтверджується достовірними тогочасними матеріалами, що дає можливість відтворити їхню достовірну філіацію, відкорегувати дати життя та правління, які в ПВЛ здебільшого недостовірні ⁴.

Торік побачила світ праця Юрія Диби, в якій остаточно доказано, що російський Новґарад був заснований аж у 1044 році ⁵. Це дає ґрунтовні підстави для твердження, що Руська держава булла започаткована на давніх землях України. В останні роки здійснено реконструкцію життєпису варязького за походженням князя Олега/Гельґі, відомого у східнослов’янському фольклорі як Ілля Муромець, а у західноєвропейських переданнях – як Ольґер Данске ⁶. Цікаві нові відомості виявлені і під час дослідження північноєвропейського епосу.

«Тідріксага”

Невідомі раніше дані про наших найдавніших правителів і їхній рід містить створена бл. 1250 року прозаїчна «Сага про Дітріха Бернського” («Тідріксага”). Її норвезький компілятор об’єднав навколо центральної фігури Дітріха Бернського всі відомі йому епічні сюжети Північної Німеччини ⁷. Як сам розповідав, створив її на підставі народних легенд, особисто записаних у німецьких містах Зості, Бремені та Мюнстері. Ці великі торговельні центри, як знаємо, в данину підтримували тісні зв’язки із Смаленськом ⁷’.

Правителі Руси та пов’язані з нею території у «Тідріксазі” згадуються принагідно, при розповідях про фрісландця Аттілу, про «вількінів» (полабське племені вільців). Так, із вождем цих західних слов’ян Вількіном воював «Гертнит конунг, правивший в то время Русью… и большой частью Греции и Венгрии, почти все Восточное царство было под властью его (и он завладел всеми царствами на восток до моря и многих на восток от него) и его брата Гирдира» ⁸. Останній загинув під час захоплення столиці Гертніта – Хольмґарду, а Русь почала платити конунгу вількінів данину. Перед смертю Вількін передав своє царство синові Нордіану.

Згодом «конунг Гертнит подчинил себе всю землю вилькинов и… посадил Нордиана правителем над тою страною, что мы зовем… Sialand. В таком состоянии царство Гертнита конунга находилось долгое время.

У него было два сына от жены, старший звался Озантрикс …, младший Вальдемар, а третий сын, которого имел он от своей наложницы, назывался Ильей…, был он муж мирный и приветливый.

Состарился конунг Гертнит, стал маломощным, и посадил сына своего Озантрикса правителем и дал ему все царства Вилькиновых людей и царский титул. Долгое время правил тем царством Озантрикс, а его подконунгом был Нордиан. Немного времени спустя посадил конунг Гертнит сына своего правителем в Греции, того что назывался Ильей, и дал ему достоинство ярла, был он великий властитель… и сильный витязь»⁹.

Перед самою смертю Гертніт «дал титул конунга своему сыну Вальдемару и посадил его конунгом над всей Русью и Польшей и всей восточной половиной своего царства» ¹⁰.

Згодом «пришли к конунгу Озантриксу в землю вилькинов два юных вождя, Гертнит и Гирдир, сыновья его брата Ильи, ярла Греческого, племянники конунга Озантрикса. Гертниту было тогда одиннадцать лет отроду, а Гирдиру десять. Гертнит был красивейшим и во всех отношениях храбрейший из мужчин, ни один рыцарь в стране вилькинов не мог сравниться с ним в турнире и во всяком рыцарском деле. Озантрикс конунг поставил его вождем дружины и дал титул ярла, который носил и его отец, и большой лен в земле вилькинов» ¹¹.

Озантрікс вислав племінників до Міліаса, щоб вони засватали за нього Оду, доньку цього правителя гунів. Місія братам не вдалась, Міліас кинув Гертніта та Гердіра до темниці, звідки їх визволив вже сам Озантрікс. Вбивши Міліаса, він таки пошлюбив його доньку.

Географічні й етнічні назви

На перший погляд у пов’язаних із нашою історією розповідях «Тідріксаги” назви держав та племінних земель виглядають доволі фантастично ¹². Насправді ж автор (або його інформатори) назви давніх територій замінив назвами сучасних йому державних утворень. Про це він говорить прямим текстом в одному місці свого твору: «Skorottan’a или Mittan’a, что ныне зовется Англией или Шотландией» ¹³.

Отож, за «Тідріксагою”, протопласта династії Гертніт був правителем Руси, більшої частини Греції, Угорщини. Однак скандинави ніколи не володарювали у Греції. Але вони правили на частині території Болгарії, окупованій 1018 року Візантією. Йдеться про Острів Русів у гирлі Дунаю ¹⁴.

Південніше від цього операційного осередку варягів були землі болгарського племені сіверців. Доньку тамтешнього правителя пошлюбив наш князь Олег, епічним двійником якого і був Ілля Муромець ¹⁵. Тому то в сазі і йдеться про правління «Іллі в Греції». До слова, соціальний статус цього героя – ярл (співправитель) – тотожний суспільному положенню Олега. В арабських джерелах 920-930-х рр. він згаданий як володар, що правив на захід від Діра, котрий тримав центральний престол у Києві ¹⁶. Ярлом Олег, вочевидь, залишився, і коли на березі Дніпра князював його зять Ігор.

Не суперечить правді і правління в Угорщині «Гертніта», чий реальний прототип, Аскольд І, жив у ІІ половині ІХ століття. Цей топонім може означати Чехію, Моравію чи Блатенське князівство в Паннонії, яке спершу входило до Великоморавської держави, згодом унезалежнилося, а в 901 році було окуповане мадярами. Тоді на розвалинах Великої Моравії витворились Чеське та Моравське князівства, наше Підгір’я увійшло до складу Київської держави, деякі західнослов’янські племена отримали позірну незалежність.

В Гуналанді дослідники вбачають Моравію, в столиці Меліаса Villcinaborg – великоморавський стольний Велєград ¹⁷.

Згадка про Польщу також не випадкова. Як відомо, Малопольща зі столицею в Кракові спершу входила до Великоморавської держави, потім Чеського князівства і лише в 999 році об’єдналась з державою великополянина Мєшка І. Згаданий рід данців мав якійсь родинні права до цих земель. На це маємо натяк в билінах про Іллю Муромця, коли герой по дорозі з «Морави» (Моравії) до Києва звільнив Краків від ворожої облоги; був хресним батьком тамтешнього королевича ¹⁸. Натомість з моравського епосу знаємо, що руський князь Олег, який правив у стольному Велєграді, після нападу угорців переїхав до Польщі ¹⁹.

У «Тідріказі” (як і в інших давніх скандинавських пам’ятках) фігурує Східне царство. Детальніше атрибутувати його неможливо, бо цей топонім, рівно ж і як Східний шлях і Східні землі, «выступают в качестве наименования земель по пути «з варяг в греки» ²⁰.

Отже, в досліджуваних фрагментах «Тідріксаги” згадані (під пізнішими найменуваннями) такі географічні й етнічні назви: Русь, полабське плем’я вількінів, Острів Русів у гирлі Дунаю, слов’яни Паннонії, Моравія, Краківщина.

Іменослов

В цікавих для нашої теми оповіданнях «Тідріксаги”, крім християнського антропоніму Ілля, слов’янського Вальдемар, псевдоримського Озантрікс та гунського Аттіла, всі інші – скандинавські. Існування осіб з такими іменами в ІХ ст. не підтверджується достовірними джерелами, лише деякі присутні в пізніших сагах.

Щодо Вальдемара, то таке ім’я має болгарську ґенезу і, правдоподібно, було запозичене від Хрестителя Руси.

«Іллю з Греції» є підстави ідентифікувати з Іллею Муромцем, тобто, з епічним тезкою Олега/Гельґі. Адже сімейна ситуація героя «Тідріксаги” (сини Гертніт, Гірдір та донька Гільдеґунда) ідентична сімейній ситуації нашого князя (брати Аскольд і Дір, сестра Ольга ²¹). А видумане ім’я другого з синів легендарного ярла навіть зберегло оригінальний антропонім ГірДір.

Про те, що Олег міг мати брата «Озантрікса», який правив у полабському племені вільців, посередньо говорять знахідки у Пліснеську, гіпотетичній столиці князя Олега на Підкарпатті ²². У найдавнішій археологічній верстві дитинця виявлена унікальна для наших теренів ліпна кераміка кінця ІХ – першої половини Х століть. Вона має прямі аналогії «на терені племени вільці, що живе між… Ельбою й Одрою, обабіч ріки Гавелі, … і надбалтійських слов’ян, які замешкували півострів Вагрію” ²³. Унікальна для давньої України і тамтешня семивальна оборонна система, збудована на зразок оборонних споруд цього ж племені. У Пліснеську було знайдено кістяну пластинку із зображенням воїна, яку Я.Пастернак атрибутував як імпорт ХІ–ХІІ ст. «з надлабських околиць, може, теж із сумежної з м. Галле території племени вільці” ²⁴. Процес асиміляції полабців тривав досить довго (ще у гончарній кераміці ХІ ст. простежуються характерні особливості їх первісної ліпної кераміки ²⁵), як і контакти з «прабатьківщиною”.

Є можливість встановити батька «Гертніта». За свідченням Адама Бременського (бл. 1075 р.), після розгрому данців і загибелі їх королів Сіґафріда та Ґотафріда (891 року біля Лувейна) країною правив «Гейліґо (Гельґі) – людина, яку всі любили за справедливість і святість» ²⁶. Цього останнього представника старого королівського роду Скьольдунґів збройною силою змістили шведи. Вже після них, у 935 році в країні запанувала нова, північнодансько-норвезька династія Кнютлінґів ²⁷. Омелян Пріцак вбачає в данському правителі Гельзі князя Олега ²⁸.

В «Діяннях данів» Сакса Граматика (поч. ХІІІ ст.) міститься легенда про заснування столиці Данського королівства Роскільда. Нібито місто іменували на честь конунга Ро та розташованого поблизу «Роєвого джерела». І начебто брат цього правителя Гельґо розбив короля Склавії Скалька і заволодів його країною. «Синами Гальдванґа були Roe і Helgo. Розповідають, що Ро збудував Роскільд (насправді виник не раніше початку ІІ тисячоліття – І.М.)… Поділили вони між собою королівство таким чином: Гельґе отримав до панування море і відразу напав зі своїм флотом та переміг слов-

янського короля Скалька. Підпорядкувавши собі його королівство, плавав по морю вздовж і вшир (…Qui, diviso cum fratre regno, maris possessionem sortitus regem Sclaviae Scalcum maritimis copiis lacessitum oppressit. Quam cum in provinciam redegisset, varios pelagi recessus vago navigationis genere perlustrabat)» ²⁹. Канстантін Акєнтєв висловив припущення про тотожність цих осіб із відомими за ПВЛ Олегом і Аскольдом ³⁰. Насправді ж ця напівлегендарна традиція, напевно, відбиває конфлікт між реальним данським правителем Гельґі кінця ІХ ст. та його сином Аскольдом («Гертнітом» «Тідріксаги”).

Враховуючи практику тогочасних скандинавських правителів називати первістків іменем діда по батькові ³¹ і провівши хронологічні розрахунки ³², можна відновити справжні імена родичів князя Гельґі/Олега (див. генеалогічне дерево). Насамперед, його дідом міг бути згаданий правитель Данії Гельґі І, а батьком – Аскольд І. Останній дійсно міг жити в ІХ ст. і фігурувати, правда під видуманими датами, у ПВЛ та новґарадській епічній традиції.

Рорік / Рюрик

Про Русь йдеться і у низці оповідей про конунга Аттілу: «Умер конунг Osiđ, отец конунга Аттилы, его старший сын Ortniđ взял его царство и стал конунгом в Фрисландии. У него был один сын, по имени Osit…; он послал его к конунгу Аттиле, где он и воспитывался. Озид был из всех мужей храбрейший и быстрейший, конунг Аттила поставил его в дружине вождем над многими своими рыцарями» ³³.

Аттіла йде «на Русь и на Польшу и сжигает бурги и замки», захоплює Полоцьк (Palteskia) та Смоленськ (Smálenzkju). Гинуть в битвах Вальдемар і його син Тідрек. Брата конунга Вальдемара ярла Ірона правитель гунів призначає «воеводой на Руси, управлять тем царством, судить по земскому закону и платить дани конунгу Аттиле и давать ему подмоги, когда ему понадобится» ³⁴.

Хто ж ховається під іменем видатного гунського полководця Аттіли (†453), столиця держави якого розташовувалась у Паннонії? Тобто, хто з реальних історичних діячів кінця першого тисячоліття був пов’язаний з Фрісландією та міг здійснити похід на Русь? І тут впадає в очі данський вікінг Рорік Ютландський, якого деякі дослідники вже віддавна ототожнюють з легендарним князем Рюриком наших літописів ³⁵.

Серйозним аргументом на користь цього твердження є наведений у «Тідріксазі” родовід фрісландських правителів. Він відповідає реальній ситуації в родині Рорика Ютландського. Він також у юності перебував в тіні свойого старшого брата Гаральда (†944); вочевидь, виховував братового сина Годефріда, а згодом разом із ним панував на фрізькій землі та в Дорестаді.

Влада данців у Фрізії тривала лише сто років. Наприкінці VІІІ ст. Гадьфдан (Northmanorum dux Alfdeni dictus ³⁶) став там першим імперським маркграфом. Тому в різні періоди всією землею чи її частинами володіли його сини ³⁷ – спершу старший з братів Гаральд Клак, потім Рорік ³⁸. У 826 році Клак отримав там від імператора графство Рюстріген ³⁹. З Роріком він же володів Дорестадом – багатим торговельно-ремісничим центром у дельті Райну, а згодом і всім краєм ⁴⁰. Отож, правили всією Фрізією Гаральд Клак (840-844), Рорік і син Гаральда Годефрід (844-857), Рорік (862-872), Годефрід (881 – †885) ⁴¹. Активна військова діяльність Роріка Ютландського в цьому регіоні засвідчена безсумнівними джерелами з 850 року. Звістки про нього обриваються на 873 році, що, напевно, свідчить про смерть варяга. Оскільки Фрізія перейшла до племінника Роріка Годефріда, то, правдоподібно, він не залишив чоловічого потомства.

Про перебуваення Роріка та його родичів «фрісландців» на наших землях маємо підтвердження у створеному на початку 870-х рр. «Описі градів і земель на північ від Дунаю», т. зв. Баварському Географі. Після Caziri civitates (хозари з їх 100 градами) і перед Ungare (угорцями), які ще тоді кочували у Приазовї, тут записані Ruzzi Forsderen Liudi Fresiti Serauici Lucolane ⁴². Перші три слова більшість дослідників сприймає як назви трьох / двох племен. На мою думку, цей фрагмент опису потрібно читати так: «руси, керівні люди, тобто, фризи , серавичі , луколяни «.

Є в «Тідріксазі” і романтична історія. «Гильдегунда, дочь Ильи, ярла Греческого» ⁴⁶, була відправлена заручницею до конунга Аттіли. Там вона покохала Вальтарія з Васкаштайна, разом із ним втекла, прихопивши зі скарбниці золото ⁴⁷. Сюжет цього оповідання й імена головних героїв не оригінальні. Вони скопійовані з бургундської латиномовної поеми про Вальтаріуса (середина IX ст.). У цій пам’ятці розповідається про перебування при дворі гунського вождя Аттіли двох закладників, доньки бургундського

короля Гереріха⁴⁸ Гельґунди та сина аквітанського короля Альфера Вальтарія. Покохавши один одного, вони втекли ⁴⁹.

На мій погляд, причиною приєднання цього сюжету до розповіді про Аттілу / Роріка стала реальна подія. Йдеться про відому свого часу любовну історію графа Фландрії Бодуена, який у 861 року викрав Юдіф, доньку західнофранкського короля Карла ІІ. Закохані, очевидно, перебували при дворі Роріка Ютландського. Адже відомий лист Реймського архиєпископа Гінкмара, в якому той вимагав від фрізького правителя не надавати утікачам притулку ⁵⁰.

Потрібно звернути увагу на певну хронологічну недокладність. У «Тідріксазі” заручницею в Аттіли була донька ярла Русі Іллі. В реальному житті таке не могло відбутись. Адже Рорік помер між 873 та 882 роками, а донька князя Гельґі/Олега Ольга народилась десь в 920-х роках. На мій погляд, до такого хронологічного зміщення спричинились схожі романтичні сторінки у житті київської княгині, а саме, любовна історія, погоня. Як випливає з аналізу епічних пам’яток, вона змушена була також втікати від якогось переслідувача ⁵¹. Сюжет про це зберігся у вже цитованій згадці про заснування м. Льгова, легендах давнього граду Пліснеська ⁵², биліні про Альошу Поповіча ⁵³.

Отож, перша спроба генеалогічного дослідження «руських» сюжетів «Тідріксаги” дозволяє зробити певні важливі висновки. Рорик Ютландський таки тотожний легендарному Рюрику наших літописів. Цей відомий у Північній Європі варязький предводитель дійсно здійснив похід на Русь. Симптоматично, що у норвезькій компіляції нічого не говориться про його владарювання у Новґараді (як це стверджують ПВЛ та Іоакимівський літопис), добре знаному в інших сюжетах цієї пам’ятки як Хольмґард. Це ще один із аргументів на користь твердження про заснування Новґарада аж в 1044 році і про фальсифікацію Мстиславом-Гарольдом початків Руської держави.

«Аттіла» / Рюрік, рухаючись по Західній Двіні, захопив тоді Полацк ⁵⁴ і Смоленськ. «На сëняшні момант найстаражытнейшыя культурныя напластаванні, выяўленыя ў Полацку, могуць быць датаваны першай паловай Х ст., хаця не выключана і існаванне слаëў канца ІХ ст.» ⁵⁵. Що ж до Смаленська, то його розташоване в Гньоздові первісне поселення має унікальний у Східній Європі за величиною варязький могильник. Своїми початками він сягає якраз ІІ половини ІХ століття.

Під час походу «Аттіли» дійсно могли загинути руський правитель «Вальдемар» і його син «Тідрік». Владу в Русі отримав з рук «Аттіли» «Ірон», брат і ярл покійного князя. Закорінення на наших землях групи варягів-фрізітів, правдоподібно, родичів і наближених Роріка Ютландського, фіксує в 870-х рр. Географ Баварський. Цей славетний норманин, якщо довіритись «Тідріксазі”, не був поріднений з нащадками данського конунга Гельґі, адже його дружиною стала донька «Озантрікса» ⁵⁶.

Важливо підкреслити, що тут не згадується данське походження родів, пов’язаних з Руссю. Це могло бути наслідком антиданської упередженості німецьких інформаторів чи норвезького компілятора.

Форма імені одного з героїв – Ілля – засвідчує потрапляння оповідей про нього в «Тідріксагу” з східнослов’янського епосу, де він відомий саме як Ілля Муромець. У Західній Європі цього діяча знали під його оригінальним скандинавським іменем Helgi чи під епічними псевдонімами Holger Danske, Ogier la Danois. Міграція цих наших епічних сюжетів, правдоподібно, здійснювалась за посередництвом німецьких торговців, які працювали у Полацьку та Смаленську.

Таким є результат попереднього дослідження «Тідріксаги” на предмет виявлення даних про родовід династії Рюриковичів. Правдоподібно, подальше вивчення цієї пам’ятки, після її повного перекладу, дозволять виявити в ній й інші оригінальні відомости з нашої давньої історії. Реконструйоване родове дерево данських правителів, напевно, в подальшому допоможе хронологічно роз’єднати події ІХ та Х ст., які в ПВЛ об’єднують двох Гельґі та двох Аскольдів.

28 лютого 2015 року.

© Ігор Мицько, 2015

ПРИМІТКИ

¹ Полное собрание русских летописей. – С.-Петербург, 1908. – Т. 2. – Ствп. 12-31

² Татищев В. История Российская с древнейших времен. – Москва, 1768. – Кн. 1. – Ч. 1. – С. 35. В цій цитаті опущені номера посилань, зроблені Васілієм Татіщевим, та фрагменти, які не стосуються генеалогічних пов’язань.

³ Рыбаков Б.А. Древняя Русь. Сказания. Былины. Летописи. – Москва, 1963. – С. 298.

⁴ Див. відповідні позиції у генеалогічному довідникові Леонтія Войтовича (Княжа доба на Русі: портрети еліти. – Біла Церква, 2006).

⁵ Диба Ю. Батьківщина Святого Володимира. Волинська земля у подіях Х століття (Міждисциплінарні нариси ранньої історії Руси-України). – Львів, 2014. – С. 208-305.

⁷ Клейненберг И.Э. «Дедрик Бернский” в Новгородской І летописи // Летописи и хроники. 1973. – Москва, 1974. – С. 131.

⁷’ Там само. – С. 132.

⁹ Там само. – C. 137.

¹⁰ Там само. – С. 138.

¹¹ Там само. – С. 140.

¹² На жаль, не мав можливости ознайомитись із роботою В.Паффа, присвяченій цій темі: Paff W.-J. The Geographical and Ethnic Names in the Þíðriks Saga / Harvard Germanic Studies. – Т. 2). – Cambridge, Massachusetts. – 1959.

¹³ Веселовский А. Русские… – С. 138.

¹⁴ Рыбаков Б.А. Киевская Русь и русские княжества ХII–ХIII вв. – Москва, 1982. – С. 345.

¹⁵ Мицько І. Родовід княгині Ольги за європейським епосом // Другі «Ольжині читання». Пліснеськ–Львів. 14-15 червня 2007 року . – Львів, 2007. – С. 25.

¹⁶ Новосельцев А.М. Образование древнерусского государства и первые его правители // Древнейшие государства Восточной Европы. 1998. – Москва, 2000. – С. 105.

²⁰ Джаксов Т.Н. Austr í Gőrđum: Древнерусские топонимы в древнескандинавских источниках. – Москва, 2001. – С. 45.

²¹ Мицько І. С. 21. Наявність у князя Олега саме цих дітей підтверджує зафіксоване на Курщині передання «об основании города Льгова княгиней Ольгой, сестрой Аскольда и Дира, скрытой здесь этими братьями от чьих-то преследований» (Халанский М.Г. К истории поэтических сказаний об Олеге Вещем // Журнал Министерства народного просвещения. – С.-Петербург, 1902. – Июль. – Ч. 342. – С. 292). Ілля усиновив ще сина сестри Ортніта (Веселовский А. Русские… – С. 30).

²² Мицько І. Пліснеськ – батьківщина княгині Ольги // Конференці «Ольжині читання», Пліснеськ, 10 жовтня 2005 року. – Львів, 2006. – С.61-81.

²³ Пастернак Я. Літописний город Пліснеськ і проблема варягів в Галичині // Науковий збірник Українського вільного університету. – Мюнхен, 1948. – С. 146–147.

²⁴ Там само. – С. 147.

²⁵ Там само. – С. 148.

²⁷ Походження князя Олега від наложниці (а він, судячи зі присвоєного дідового імени, був первістком) могло спричинити відмову його нащадків від данського престолу.

²⁸ Пріцак О. Походження Русі. Стародавні скандинавські джерела (крім скандинавських саґ) . – Київ, 1997. – Т. І. – С. 193-194, 197.

²⁹ Saxo Grammaticus. Gesta Danorum. – Copenhagen, 1996. – P. 47.

³⁰ Акентьев К.К. Древнейшие свидетельства появления Ρους на византийской исторической сцене // М-лы по археологии и истории античного и средневекового Крыма. – Севастополь, Тюмень, 2010. – С. 133.

³¹ Так в «Сазі про Олафа Тріггвасона» прямо вказано, що був він названий на честь діда по батькові (Лященко А. Сага про Олафа Тріггвасона й літописне оповідання про Ольгу // Україна. Науковий двохмісячник українознавства / Під ред. М.Грушевського. – Київ, 1926. – Кн. 3. – С. 6).

³² Олег загинув в кавказькій Берді 941/942 року в поважному для того часу віці: бо вже не міг їздити на коні, лише на віслюкові (Древняя Русь в свете зарубежных источников. Восточные источники / Составители Т.М.Коновалова, И.Г.Коновалова, В.Я.Петрухин. – Москва, 2009. – Т. 3. – С. 104). Тобто, мав не менше 50 років.

³³ Веселовский А. Русские… – С. 147.

³⁴ Там само. – С. 187.

³⁵ Беляев Н.Т. Рорик Ютландский и Рюрик начальной летописи // Seminarium Kondakovianum. Prague, 1929. – Вып. 3. – С. 215-270

³⁶ Там само. – С. 225.

³⁷ / Режим доступу: http://fmg.ac/Projects/MedLands/DENMARK.htm#HalfdanMildidied802B

³⁸ Беляев Н. Рорик… – С. 226

³⁹ Пчелов Е.В. Был ли древнерусский Рюрик Рориком Ютландским? // Вопросы истории. – 2012. – №10. – C. 101. – / Режим доступу: http://www.ebiblioteka.ru/browse/doc/28538361. На захід від цього графства розташований Lengenerland. Цей топонім близький до угорської назв поляків – lengyel – та племені лендзян.

⁴⁰ Там само. C. 99-109.

⁴¹ / Режим доступу: https://da.wikipedia.org/wiki/Frisere.

⁴² Войтович Л. «Баварський географ»: Проблеми ідентифікації слов’янських племен // Треті «Ольжині читання». Пліснеськ. 31 травня 2008 року. – Львів, 2009. – С. 4.

⁴³ Там само. – С. 9.

⁴⁴ Мицько І. Родовід … – C. 25.

⁴⁶ Веселовский А. Русские… – С.166.

⁴⁷ Там само. – С.165-167.

⁴⁸ Правдоподібно, це ім’я послужило авторові «Тідріксаги» зразком у творенні таких нових антропонімів як Гертніт та Гірдір.

⁴⁹ Łabuda G. Źródla, sagi i legendy do najdawniejszych dziejów Polski. – Warszawa, 1961. – S. 266-271.

⁵⁰ Epistolae Karolini aevi (VI) Hincmari archiepiscopi Remensis epistolae / Herausgegeben von Ernst Perels. – Berlin 1939. – Teil 1. – S. 120. Він же прохав Утрехтського єпископа Гунґера (Hungarius) застерегти Роріка проти надання допомоги Бодуену та Юдіфі (Ibidem).

⁵¹ Мицько І. Чоловіки княгині Ольги Олегівни // Mинуле та сучасність Волині та Полісся. Християнство в історії та культурі Володимира-Волинського та Волині. Науковий збірник. – Луцьк, 2013. – Bип. 47. – С. 227-235.

⁵² Мицько І. Пліснеськ. – С. 70-72.

⁵⁴ За Хронікою Сакса Граматика легендарний правитель Данії Фроді першим з руських міст також підкорив Полацьк (Saxo Grammaticus. Gesta … – P. 38; Мицько І. Родовід… – С. 21). В Полацьку була своя, не пов’язана з Рюриковичами, варязька династія. Лише Володимир Святославович підкорив цю землю, вбивши тамтешнього правителя Рогвольда і пошлюбивши його доньку Рогнеду.

⁵⁵ Плавінскі М.А. Раннесярэднявечны Полацк: тапаграфічная структура і пытанні храналогіі // Гісторыя і археалогія Полацка і Полацкай зямлі. Ма-лы V Міжнароднай навуковай канфэрэнцыи (24-25 кастрычніка 2007 г.). – Полацк, 2009. – С. 312.

⁵⁶ Веселовский А. Русские… – С. 157.

Житель Мадрида Хорхе Альварес требует через суд официально признать его потомком Рюрика
Global Look Press

Житель Мадрида Хорхе Альварес требует через суд официально признать его потомком Рюрика, основавшего российскую княжескую и царскую династию. С этой целью 29-летний мадридец пытается доказать родственную связь со своим предполагаемым отцом из Дании, также считающим Рюриковичей своими предками.

Сам Альварес категорически отказывается общаться с журналистами. Как рассказал DW его адвокат Энрике Вила, его клиент хочет внести изменения в документы, удостоверяющие его личность, чтобы официально называть себя Рюриковичем. Для этого испанцу необходимо получить письменное согласие от человека, чьим внебрачным сыном он себя считает, — датчанина Ханса Максимуса Кабрера де Лохабера, ведущего свой род от Рюрика.

Впрочем, на своем сайте под названием «Суверенный королевский и императорский дом Рюриковичей» Альварес и без суда уже именует себя «Его королевское и императорское высочество Хорхе Рюрикович, великий князь и герцог, хранитель династии Рюрика». Поскольку династия Рюриковичей никогда не была ни королевской, ни императорской, ни герцогской, эксперты считают, что мадридец попросту не знает российской истории.

Как утверждается на сайте Альвареса, датчанин Ханс и его родственники относятся к династии Рюриковичей. Они якобы ведут свою родословную от княжны Анны Ярославны, младшей дочери Ярослава Мудрого. В 1051 году она вышла замуж за французского короля Генриха I, от которого родила четверых детей, в том числе будущего короля Франции Филиппа I.

По словам адвоката, еще несколько лет назад Альварес был «рядовым представителем испанского среднего класса». Мадридец случайно узнал от знакомых о своем происхождении и связался с датским «отцом». Поначалу Ханс принял внебрачного сына доброжелательно, якобы позволив ему «в устной форме» пользоваться символикой «императорского дома». Кроме того, датчанин дал Альваресу «полномочия контактировать с госучреждениями и частными организациями в качестве принца Рюриковича».

Но как только Альварес захотел сменить фамилию на Рюрикович, Ханс ответил ему отказом. После этого отношение датчанина к предполагаемому внебрачному сыну изменилось. По словам адвоката, это и стало поводом для судебного иска.

В посольстве РФ Альвареса считают обычным испанцем

Впрочем, новоиспеченный потомок Рюрика, заручившись высоким, пусть и не задокументированным статусом, успел развернуть бурную общественную деятельность. По словам адвоката, Альварес выполнял «дипломатические обязательства династии». Молодой мадридец встречался с правительственной делегацией Гватемалы, побывал в компании с военными Анголы, встретился с арабскими предпринимателями, а также с мексиканскими дипломатами, чтобы способствовать установлению порядка в страдающем от преступности мексиканском городе Сьюдад-Хуарес.

Альварес даже внес свою лепту в российско-украинские отношения. Мадридский «Рюрикович» провел встречу с послом Украины, чтобы «способствовать миру» этой страны с Россией. К тому же Альварес посещает российское посольство, его приглашают на приемы по случаю госпраздников. Судя по сайту испанца, он участвовал в традиционном майском возложении цветов на мадридском кладбище Фуэнкарраль к памятнику советским военным специалистам, погибшим в годы гражданской войны в Испании.

Хотя официально Альварес все еще остается самозванцем, это не мешает ему носить на груди значки, символизирующие принадлежность к благородной династии. Мадридца зовут на приемы и банкеты, приглашают как «знатную особу» в престижные частные клубы вроде Rotary Club в Марбелье — курорте миллионеров.

По словам адвоката Альвареса, его деятельность от имени «императорского дома» воспринимается в том числе российским посольством как официальная. Однако cтарший советник посольства РФ в Мадриде Михаил Российский опроверг эти сведения в разговоре с DW. По его словам, Альварес принимается в посольстве лишь как «частное лицо, как один из сотен граждан Испании, проявляющих интерес к России». Дипломат заверил, что никто в посольстве не воспринимает мадридца как представителя и наследника царской династии и никаких преференций в этой связи ему не оказывается.

У историков ситуация с Альваресом вызывает лишь недоумение. Специалист в области европейских королевских династий, доктор истории Рафаэль Сотомайор напомнил DW, что все потомки короля Генриха и Анны Русской являются членами французской династии Капетингов, в связи с чем лица, называющие себя потомками этой королевской пары, не могут считать себя Рюриковичами. К тому же Рюриковичи — это род, а не фамилия. Наконец, у наследников князя Рюрика (удельных русских князей) есть реальные потомки. Ими являются представители около 300 известных российских княжеских и дворянских фамилий, к примеру Оболенские, Шаховские, Барятинские, Волконские, Кропоткины, Дашковы и так далее.

Династия Рюриковичей правила в Киевской Руси начиная с 862 года. Она оставалась у власти до конца XVI века, после чего ее сменил дом Романовых.

Претенденты на звание Рюриковичей ранее находились и в России. Так, в 2008 году предприниматель Валерий Кубарев потребовал от российских властей не только признания его великокняжеского статуса, но и предоставления ему нескольких объектов Московского Кремля.

В 2010 году Арбитражный суд Москвы отказал фонду, возглавляемому Кубаревым, в иске о признании законным права бессрочного пользования Московским Кремлем. После этого стало известно о намерении потомка Рюриковичей добиться через суд права владения Киево-Печерской лаврой и Золотыми воротами в Киеве.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *